Підготовка до ЗНО. Усна народна творчість
1. Перегляньте відео
2. Орпцювати теоретичний матеріал Збірник ЗНО стор. 44-62
3. Виконати тестові завдання Збірник ЗНО стор. 65-76.
понеділок, 19 квітня 2021 р.
Тема. Прислівник як частина мови: лексичне значення, морфологічні ознаки, синтаксичні функції.
Мета: повторити і розширити відомості про прислівник.
1. Перегляньте відео.
2. Опрацювати теоретичний матеріал збірник ЗНО стор.355-358
3. Виконати вправи в збірнику ЗНО стор. 358-360.
4.Виконати тести в збірнику ЗНО стор. 360-363
Дистанційне навчання. Українська літратура 10 клас. 19.04.21
Тема. "Пам'яті тридцяти" - збірний образ ліричного героя. Історична основа поезії. Образно-символічне вираження ідеї твору.
Мета: проаналізувати поезію "Пам'яті тридцяти", розвивати навички аналізу поетичнго твору.
1.Коментар вчителя (конспект в зошит)
Характеризуючи творчість Тичини 20-х років, обов’язково звернемо увагу на те, що він проявив себе як патріот, як глибоко національний поет. йому притаманне гостре відчуття народного болю, він страждав і переживав разом з народом. Молодий П. Тичина став натхненним співцем відродження нації, співцем єднання державотворчих сил України.
З якими надіями очікував поет революцію, бо вірив, що домогтися благородної мети можна лише таким шляхом. І вона здійснилася. Та зіткнення з дійсністю викликали палкий протест, принесли розчарування.
Так, в історії України багато трагічних сторінок. Про одну з них ідеться у творі П. Тичини «Пам’яті тридцяти». У цій поезії у ліричній формі відтворює події 29 січня 1918 року. Що ж сталося цього дня? Чому ми маємо пам’ятати цю дату?
Бій під Крутами — бій, що відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам’ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Повчального в тій історії більше ніж досить.27 січня 1918 року з Києва назустріч більшовицьким військам, що наступали на Україну, вирушив добровольчий Студентський Курінь. Він складався із студентів Університету імені Святого Володимира (нині це Київський національний університет ім. Т. Шевченка), новоствореного Українського Народного Університету, а також із гімназистів київських гімназій. Вони майже не мали ніякої бойової підготовки. Курінь мав на меті допомогти українським частинам утримати станцію Бахмач. По дорозі прийшло зведення, що в Бахмачі уже ворог. Тому загін зупинився відразу за Ніжином, на станції Крути — за сто двадцять кілометрів від Києва. Перемога під Крутами давала шанси відбити Бахмач, зруйнувати колії і почекати підтягнення до Києва військових частин з регіонів. Поразка відкривала ворогові шлях на Київ.
Проти них рухався передовий загін військ Муравйова кількістю близько 6 тисяч військових, який підтримувала вогнем артилерія з бронепотягів. У захисників Крут була тільки одна гармата.
Студентським Куренем керував студент Українського Народного Університету Омельченко. Бій почався зранку 29 січня 1918 року й тривав до вечора. Вогнем 35 кулеметів та рушниць студенти і школярі змусили захлинутися декільком більшовицьким атакам. Увечері, після закінчення патронів, командир правого крила — учнів Військової Школи — дав наказ відступати. У сум’ятті бою в полон потрапив розвідувальний звід (близько 30 осіб). Відступаючи у сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Один із більшовицьких командирів, Єгор Попов, дізнавшись, що втрати його загону становили не менше 300 осіб, вирішив це становище якось компенсувати. Тому наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців, з 27-ми студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Григорій Піпський зі Старосамбірщини перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна». і решта студентів підтримали спів.
Розстріл 30 українських вояків-студентів, серед яких були і гімназисти, став найтрагічнішою подією в історії бою під Крутами. У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Крутів. Командування радянськими військами дало такий наказ, який і в той час кваліфікувався як військовий злочин проти полонених за міжнародним правом. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих
30 тіл, які було знайдено, поховано на Аскольдовій могилі в Києві.
Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. Лише у 2006 році на місці бою встановлено пам’ятник. А з нагоди 80 роковин бою монетним двором було випущено в обіг пам’ятну гривню.
Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто пере- поховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві.Тіла 28 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним, а поет Павло Тичина присвятив події вірш із назвою «Пам’яті тридцяти». Непідготовлені студенти віддавали задля своєї країни все, що мали. У той час, ті, хто зобов’язаний був боронити країну, насамперед політики, маючи значно більше можливостей, ніж прості студенти, не виконали свій прямий обов’язок перед країною.
Щоб не допустити повторення подібних ситуацій і їх проявів у сьогоденні, ми маємо пам’ятати трагічні моменти історії. Історія повинна стати для нас корисним уроком.
2. Виразне читання вірша
3. Аналіз вірша ( в зошит)
Вірш «Пам’яті тридцяти». належить до громадянської лірики. У творчості Павла Тичини він займає помітне місце. Це поетична епітафія на могилу загиблих бійців студентського куреня, що 29 січня 1918 року полягли під Крутами. Уперше він був опублікований у газеті «Нова Рада». в березні 1918 року і присвячений пам’яті загиблих у бою з військами Муравйова під Крутами київських студентів, пізніше похованих на Аскольдовій могилі. Цей поетичний реквієм після 1918 року аж до кінця ХХ століття більше не друкувався, знаходився у секретних фондах бібліотек та архівів української преси.
Ліричний герой поезії — збірний образ, це тридцять юнаків, які трагічно загинули за незалежність Батьківщини. їхня мученицька смерть — початок кривавої дороги. Рядками «По кривавій по дорозі / Нам іти у світ». автор ніби роздумує — а скільки їх ще загине?
Поетове слово тужить, оплакує юних і завзятих патріотів «українських, славних, молодих». Воно проклинає Каїна, чия «зрадницька рука». вкоротила віку відважним. ця трагедія — це особиста трагедія геніального поета. Він з болем констатує, що шлях до щасливого майбутнього проходить по «кривавій по дорозі». і засуджує того, чия зрадницька рука «посміла знятися». на «український цвіт».
Використовуючи біблійських персонажів, Тичина акцентує увагу на несправедливості, що існує у світі, у суспільстві. Адже «провиною». цих юнаків було тільки те, що «понад все вони любили свій коханий край». Тому для поета вони — мученики, святі, їх убивця — Каїн, братовбивця (автор говорить про «допомогу». українському народові з боку російської армії. Каїн — символ підлої зради, кровопролиття).
Автор вводить у текст поезії і інші символічні образи — вітру, сонця, Дніпра. як зазначено у «Словнику символів». «Вітер — символ духу, дихання Всесвіту; невловимості; швидкості; шкоди, руйнації і водночас оновлення. Також вітер є місцем перебування багатьох духів, серед яких і душі померлих. Сонце — символ Всевидящого божества; осяяння; слави; величі; правосуддя; Христа. Дніпро //Славута, Славутич// — символ України; долі народу; величі, нездоланності, слави; козацької волі, звитяги; священної ріки українців».Ідея твору — утвердження патріотизму, гуманізму, осуд терору і класової ненависті, жорстокості.
Щоб яскравіше передати своє ставлення до описаних подій, Тичина вживає такі епітети: юнаки — славні, молоді; край — коханий; дорога — кривава. У вірші є метонімія — зрадника рука.
Поезія не поділена на строфи. Особливості композиції — використання кільцевого обрамлення, так звана кільцева композиція. Вона надає завершеності творові. Останні рядки звучать так, як і перші (На Аскольдовій могилі/ Поховали їх), але вже на більш високому pівні пpоникнення в означувану пpоблему, її суспільну значимість.
Для повнішого розкриття ідеї твору П. Тичина вдається до антитези: «Квітне сонце, грає вітер І Дніпро-ріка…». — «Вмерли в Новім Заповіті… На Аскольдовій могилі Поховали їх». Тут буянню життя протиставляється смерть.
За допомогою цього засобу автор утверджує патріотичний пафос поезії — любити Батьківщину і бути готовим віддати за неї життя.Розглянемо побудову даної поезії.
На Аскольдовій могилі (8 складів)
Поховали їх — (5 складів)
Тридцять мучнів українців, (8 складів)
Славних, молодих. (5 складів)
Завдяки цьому прийому виникають довші ритмічні паузи, тому логічний наголос переноситься на коротші рядки, які набувають особливого звучання. Ритм поезії нагадує дихання схвильованої людини.
Віршовий розмір — 3-4 — стопний хорей із пірихієм та усіченими стопами. Чоловічі та жіночі рими чергуються.
Римування перехресне, римуються окремі рядки:
✵ 2-4 (їх — молодих);
✵ 6-8 (цвіт — світ),
✵ 10-12 (рука — ріка),
✵ 14-16 (покарай — край)
✵ 18-20 (святих — їх).
4. Домашнє завдання: Написати лист студентам, які брали участь у бою під Крутами. Форма — довільна. Лист має бути лаконічним."Лист у минуле"
Дистанційне навчання. Українська мова 10 клас. 19.04.21
Тема. Відмінювання числівників.
Мета: поглибити знання про числівник, про особливості відмінювання числівників.
1. Орпацювати теоретичний матеріал підручника параграф 68.
2. Перегляньте відео (конспект в зошит)
3. Коментар вчителя
Числівник один (одна, одне) узгоджується з іменником у роді й відмінку: один стілець, одного стільця.
При числівниках два, три, чотири, обидва іменники вживаються у формі називного відмінка множини: два підручники, три студенти. При сполученні з цими числівниками іменників із суфіксом -ин, який зникає у формах множини, останні набувають форми родового відмінка однини: два громадянина, три селянина. У непрямих відмінках числівники два, три, чотири, обидваузгоджуються з іменниками: двох підручників, трьом хлопцям, обом черевикам.
Усі кількісні, а також збірні числівники, крім один, два, три, чотири, обидва, обидві, керують іменниками в родовому відмінку множини: п’ять книжок, шістсот сторінок, двоє парубків. У непрямих відмінках числівники узгоджуються з іменником: у п’яти зошитах, двадцятьом журналістам.
Числівники тисяча, мільйон, мільярд вимагають від іменників родового відмінка множини у всіх формах: мільйон жителів, тисяча кілометрів.
Керування складених числівників визначається останнім з них: тридцять один учень, двадцять два пасажири.
Дробові числівники в усіх відмінках вимагають від іменника родового відмінка однини: одна друга площі, однієї другої площі
4. Виконати вправи з підручника № 486, 487, 489, 490
5. Домашнє завдання: параграф 68, виконати вправи 493, 492 (письмово).
вівторок, 13 квітня 2021 р.
Дистпнційне навчання.Українська література 10 клас. 14.04.21
Тема. Глибина почуттів ліричного героя у поезії "О панно Інно..." та художні засоби вираження.
Мета: схарактеризувати глибину почуттів ліричного героя твору
1. Пояснення.
Довгим і непростим шляхом ішов Тичина до своєї першої збірки віршів. Для нього важливим було виробити таку поетичну систему, яка б дала йому змогу якомога повніше передати почуття і багатий внутрішній світ ліричного героя. Павла Григоровича природа щедро обдарувала рідкісною чутливістю світосприймання, абсолютним музичним слухом і глибоким смисловим відчуттям кольору. це сприяло істотному розширенню можливостей слова і подарувало читачам зразки чудової поезії. Сьогодні ми продовжимо знайомство із творчістю митця і проаналізуємо вірш «О панно Інно…». який нікого не залишає байдужим.Поезію «О панно Інно…». не даремно вважають перлиною інтимної лірики Тичини. Напевно, мало знайдеться людей, яких не схвилював би глибокий драматизм переданих у творі почуттів. Присвячений він першому коханню Павла Тичини — Поліні Коновал, котра не відповіла йому взаємністю. Поезія написана у формі монологу-звернення до сестри Поліни — Інни. Опублікована вона була в другому виданні «Сонячних кларнетів». (1920 р.).
Інна Коновал того самого року померла від сухот. Доля Поліни склалася щасливо. Павло Григорович протягом багатьох років підтримував дружбу з нею та її сім’єю. А напрочуд мелодійний, щемливо-ніжний вірш наприкінці XX ст. відродився у прекрасному романсі.
2. Виразне читання поезії "О панно Інно..."
3. Відповісти на питання (письмово)
✵ Яке враження справила на вас поезія?
✵ Які емоції, почуття викликає цей вірш?
✵ Про що цей твір? Визначте його тему.
✵ Яка основна думка цього ліричного твору?
✵ Визначте провідні мотиви поезії.
✵ Твір носить автобіографічний характер. Якими перед нами постають ліричний герой та його кохана?
✵ Як ви думаєте, що підштовхнуло автора на написання твору?
✵ У яких часових планах ведеться розповідь? Із якими порами року вони пов’язані?
✵ Що ви можете сказати про особливості авторської стилістики?
✵ З якою метою П. Тичина використовує алітерацію, асонанс, епіфору?
✵ Вкажіть художні засоби, використані у творі, образи-символи.
✵ Свого часу цензура не дозволила Тичині використати у вірші такі характерні для україномовних носіїв звертання, як «панно». тому поет змушений був замінити його іншими словами. Перші рядки звучали так: «О люба Інно, ніжна Інно». чи змінився, на вашу думку, зміст поезії?
4. Домашнє завдання: вивчити вірш напамять "О панно Інно...",Історична довідка про події під Крутами.
Дистанційне навчання.Українська мова 10 клас. 14.04.21
Тема. Числівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксичні функції.
Мета: повторити і поглибити знання про числівник.
1.Опрацювати теоретичний матеріал підручника параграф 66.
2 Практичні завдання. .
На основі семантичних і граматичних ознак визначте, до якої частини мови належить кожне з наведених слів.
Одиниця, один, двійка, два, двоє, двійник, двічі, удвох, другий, двійнята, шість, шестеро, п’ятірка, п’ятірня, п’ятий, десяток, сотня, сто, сотник, мільйон
Вибірковий диктант. Запишіть числівники в чотири колонки за розрядами.
Одна ціла і п’ять десятих, кільканадцять, мало, декілька, обидва, тридцять, сім цілих три десяті, тисяча, багато, двісті тринадцять, сто дев’яносто сім, троє, сімнадцятеро, тридцять один, шістсот дванадцять, чимало, п’ять цілих і дві сотих, півтора, чотири восьмі.
3. Виконати вправи 471, 472, 473.
4.Домашнє завдання: знати матеріал параграфа 66, вправа 477.
Дистанційне навчання. Українська література 11 клас. 13.04.21
Тема. Юрій Андрухович-представник популярного угрупування Бу-Ба-Бу. Особливості творчості.
1. Перегляньте відео
2. Запишіть короткі відомості про життя і творчість Ю.Андруховича.
3. Зробити художній аналіз віршів "Астролог", "Пісня мандрівного спудея", "Козак Ямайка"
Дистанційне навчання. Українська мова 11 клас. 13.04.21
Тема. Дієприкметник як особлива форма дієслова. Дієприслівник як незмінювана форма дієслова.
Мета: повторити відомості про форми дієслова: дієприкметник і дієприслівник.
1. Перегляньте відео (конспект в зошит).
2. Практичні завдання.
Перекладіть українською мовою подані словосполучення. Порівняйте, як утворюються активні дієприкметники в українській та російській мовах.
Почерневшее небо, записанное стихотворение, немигающий взгляд, воющий ветер, опавшие листья, увядший цветок, продуманный ответ, употребляющий лекарства, потухающий костер, волнующая мелодия, стоящий у колодца человек, впечатляющее событие, исполняющий обязанности, режущий инструмент, формирующий состав.
Відредагуйте речення, правильно записуючи форми дієприкметників. Визначте синтаксичну роль дієприкметника.
1. Кружляв в останньому вальсі падаючий лист. 2. Студенти, відвідавші експозиції музею, були в захваті від побаченого. 3. Мене вразили її збліднівші уста, змарнівше обличчя. 4. Чоловік, наближавшийся до нас, зупинився. 5. Під лежащий камінь вода не тече. 6. Посивівше волосся пасмами спадало на чоло, закривало очі. 7. На вечорі виступили з читанням своїх творів початкуючі письменники (З посібника). 8. Там три принцеси зачакловоні у сивих зморщених бабусь (Л. Костенко). 9. Увага! На період спалаху грипу всі температурячі хворі обслуговуються на дому, при зверненні в поліклініку — в першому кабінеті на першому поверсі (З оголошення).
Перекладіть українською мовою.
Запланированная встреча; подведение итогов; откровенный разговор; опоздавший гость; день, обещающий быть солнечным; непридуманная история; прыгающий ребёнок; обусловленные договором; оставивший пост; решающая встреча; отпуск, предполагающийся на лето, прыгающий ребенок; забытая в спортзале сумка; ряд замечаний; досадная опечатка; верующий человек; действующий вулкан; действующие правила; правящая элита; начинающий писатель; знающий экономику; выступающий на совете директоров; лидирующая команда; исчезающие виды.
Відредагуйте.
Бажаючі складати ЗНО; відстаючий учень; вражаючі результати; діючий вулкан; діючий закон; домінуючий мотив; думаюча людина; захоплюючі краєвиди; зволожуючий крем; знаюча студентка; зникаючі види; миючі засоби; обезболюючий засіб; пануюча ідея; переконуючий доказ; підростаюче покоління; правляча еліта; хвилюючі слова; виступаючий на засіданні; віруючий чоловік; завідуючий кафедри; працюючий на підприємстві; початкуючий поет; лідируюча команда; перебуваючий у відрядженні; сидячі місця; знаючий фізику.
Домашнє завдання. збірник ЗНО стор. 341-349, 349-355 тести.
Дистанційне навчання. УКраїнська література 11 клас. 12.04.21
Тема. Ігор Римарук "Обнови" - типова постмодерна стилістика й поетика вірша.
Мета: ознайомитися із біографією та творчістю І.Римарука.
1. Перегляньте відео
2.Дати письмові відповіда на запитання:
-Яке враження на вас справила поезія?
- Яка тема твору "Обнови"?
-У чому ви вбачаєте осоновну думку вірша "Обнови"?
-Де у творі наявні біблійні мотиви? Для чого, на ваш погляд, автор їх використовує? ( за віршем "Обнови")
-Від чого лавровий вінок перетворюється на терновий? ( у вірші "Обнови")
-Чому пиьсменник даає саме таку назву поезії?
3. Домашнє завдання: підготувати повідомлення про Юрія Андруховича та про угрупування Бу-Ба-Бу.
Дистанційне навчання. Українська література 10 клас. 12.04.21
Тема. Збірка "Сонячні кларнети" - подія європейського масштабу.
Мета: ознайомитися із доробком Тичини, зрозуміти його вірші.
1. Слово вчителя.( конспект в зошит)
Після виходу у світ першої — дебютної — збірки поезій Тичини «Сонячні кларнети». його почали називати князем поетів. Книга вразила сучасників письменника незвичайним небесним звучанням, неповторною ритмікою і оригінальною образністю. Кожен рядок збірки підтверджував, що в українську літературу прийшов геніальний поет.
Сучасний літературознавець С. Гальченко переконано стверджує: «Творча особистість Павла Григоровича Тичини була багатогранною і складною. Він належав до тих великих талантів, які, за словами самого поета, не «замикаються в магічні кола». а дослухаються до голосу людства. його поетичні твори в перші по- революційні роки викликали не тільки захоплення, але й заздрість і навіть озлобленість деяких читачів та соратників по перу». Дійсно, рання творчість Тичини — унікальне явище в історії національної культури, подія європейського масштабу. І сьогодні ми ознайомимося із кращими зразками його ранньої поезії, спробуємо відчути її серцем і осягнути розумом, переконатися у її неординарності і полюбити.
В усіх довідниках та енциклопедіях читаємо: «Сонячні кларнети». А в Пісках, на батьківщині поета, зберігається раритетна тоненька книжечка з пишним соняхом на обкладинці і назвою — «Соняшні кларнети».
«Сонячні кларнети». — перша збірка поетичних творів Павла Тичини. Вийшла вона в Києві в приватному кооперативно-видавничому товаристві «Сяйво». наприкінці 1918 року тиражем 1000 примірників. До неї ввійшли оригінальні твори (всього 29), що друкувалися в періодиці у 1914-1918 роках; деякі твори, які ніде не друкувалися до появи в збірці («Не Зевс, не Пан…». «Цвіт в моєму серці». «Подивилась ясно…». «Світає…». «Туман». і «Вітер». із циклу «Енгармонійне». «У собор. І — ІІ». «Пастелі». «На стрімчастих скелях». «По хліб ішла дитина…». «Скорбна мати. І — IV». «По блакитному степу». «Війна. І — ІІ». та переспів вірша французького поета Анатоля Ле Браза «Колискова».
Поезії, які увійшли до збірки, умовно можна поділити на три тематичні групи.
До першої належить лірика з пейзажними і любовними мотивами. («Гаї шумлять». «О, панно Інно…». «Сонце». та ін.). Для них характерна образність та відображення розуміння законів природи.
До другої групи відносяться вірші, у яких розповідається про горе, яке принесла народу Перша світова війна («Хтось гладив ниви». «Іще пташки…».. У цих поезіях засуджується жорстокість і насильство. Поет майстерно передає найтонші настрої і почуття.
Третя група тематично поєднується з другою — це розповідь про революційні події та їхні наслідки для України. Письменник із позицій власного розуміння добра і зла, справедливості й народної моралі осмислює, що несе революція українському народові («Одчиняйте двері». «По блакитному степу». та ін.).
Збірка П. Тичини «Сонячні кларнети». відкрила низку «світлоносних книг». стала новим словом в українській літературі. В. Стус так охарактеризував її: «У світі «Сонячних кларнетів». людину було возвеличено в космічному масштабі, там існувала гармонія людини і всесвіту». Образ сонячних кларнетів виступає символом і вічно юної природи, і втіленням прагнень до всього сонячного, радісного. Поет висловлює мрію про щасливе життя. його не полишала віра в прекрасне й світле навіть тоді, коли він бачив людське нещастя).
У 1920 році в київському видавництві «Друкарь». вийшло друге видання «Сонячних кларнетів». Письменник хотів включити до нього нові твори, але задуму не здійснив, поповнивши видання лише творами «О, панно Інно…». «Світає…». «А я у гай ходила…». «Хор лісових дзвіночків». (уривок із поеми) та «Зелена неділя». Художнє оформлення здійснив Олександр Лозинський.
Третє видання, Берлін — Київ, побачило світ у 1922 році. Художник — Роберт Лісовський.
Четверте видання вийшло без доповнень і налічувало п’ять тисяч екземплярів, вийшло воно у 1925 році у Харкові в Державному видавництві України. Із книги було вилучено твори «Зелена неділя». та «Війна. І — ІІ». Художник не встановлений.Говорячи про особливість поетичної творчості Тичини, Максим Рильський відзначав, що найкраща характеристика її — у виразі «музична ріка». що «Тичина і пісня — брат і сестра». що коли багатьох поетів називаємо за трафаретом «співцями». то для Павла Григоровича слово «співець». — найприродніший епітет. Переконатися в цьому нам допоможе робота над ідейно-художнім змістом ранніх віршів поета, які ввійшли до першої його збірки «Сонячні кларнети».
2. За допомогою пам’ятки «Схема ідейно-художнього аналізу поетичного твору» зробити аналіз віршів «Арфами, арфами…».«Ви знаєте, як липа шелестить…». «Пастелі».
✵ Тема поезії та провідні мотиви. Ідея. Жанр.
✵ Образи, символи (якщо є) твору.
✵ Настрій (мінор, мажор).
✵ Художні засоби.
✵ Віршований розмір, рима.
✵ Ваші роздуми та почуття, навіяні поезією.
3. Домашнє завдання: знати матеріал уроку; підготувати відповідь на питання :"Як виявляється єдність природи, почуттів людини й музики у вивчених поезіях П.Тичини" (письмово в зошит).
Дистанційне навчання. Українська мова 10 клас. 12.04.21
Тема. Урок розвитку комунікативних умінь. Складання діалогів відповідно до запропонованої мовленнєвоїт ситуації
Мета: повторити і поглибити знання про особливості діалогічного мовлення в різних сферах спілкування.
Підготовчий етап.
1. Прокоментуйте подані вислови.
1. Свій хліб найситніший. 2. Калач приїсться, а хліб ніколи. 3. Гіркий чужий хліб. 4. Найсмачніший хліб од свого мозоля. 5. Кожен випікає хліб на свій смак. 6. На чорній землі білий хліб родить. 7. Хліб — батько, вода — мати. 8. Хліб — усьому голова: без хліба наїдку нема. 9. Хліб — вірний друг у дорозі (Народна творчість).
2. Розгляньте пам'ятку «Як вести діалог». Які пункти ви б могли до неї додати?
ПАМ'ЯТКА
«Як вести діалог»
1. Дотримуватися теми й мети спілкування.
2. Не перебивати співрозмовника.
3. Слухати зацікавлено й доброзичливо.
4. Дотримуватися етикетних норм під час бесіди.
5. Використовувати у спілкуванні звертання і «ввічливі слова».
6. Не ображати співрозмовника.
7. Не бути нав’язливим.
8. Заохочувати співрозмовника висловити власну думку.
9. Під час офіційної розмови уникати просторічної, емоційно-забарвленої лексики, говорити конкретно, щоб не викликати двозначності.
3. Прочитайте текст. Визначте його стиль, тему та основну думку. Складіть діалог у формі офіційної розмови між двома науковцями.
У слов’ян завжди у великій пошані був хліб. Він символізував гостинність, добробут, ним благословляли молодих на щасливе подружнє життя, вітали матір з новонародженим.
Шанували звичаї, пов’язані з хлібом.
Наприклад: Удома не слід бути без хліба жодної ночі, бо обсядуть злидні. На ніч хліб треба накривати рушником, бо він теж спить. Хліб чистий і святий, тому його можна брати будь у кого — він не передає зла. Хліб і сіль кладуть дитині у колиску, щоб уберегти її від злих очей.
Цікаві назви обрядового хліба: обрядове печиво у вигляді пташок, що випікалося на Сорок Святих, називалося «жайворонками», «журавлями». Головним обрядовим печивом на Великдень була паска. На Маковія готували макорженики (коржі з маком), до Христопоклонної середи — хресці. До свята Юрія на Волинському Поліссі пекли особливий калач — «юрчик», який клали в жито, щоб воно було гарним. На початку посту пекли «жиляники», «дружики».
Цілий спектр значень знаходимо у «весільних хлібних словах»: калач — це символ благополуччя, добробуту, дивень — символ весільної обручки, перепієць — хліб, яким пригощають усіх весільних гостей за подарунки для молодих. За регіональними особливостями весільний хліб можна поділити так: коровай (поширений на всій території України); верч (готували на Поліссі); бивень (здебільшого характерний для Півдня, частково — Полтавщини й Слобожанщини); лежень (найбільш характерний для Лівобережної України, частково для Півдня) (О. Семеног).
4. Домашнє завдання:
Напишіть твір, використавши епіграф: «Є найзначиміша дума на світі — дума про хліб» (В. Лагода).
пʼятницю, 9 квітня 2021 р.
Дистанційне навчання. Українська література 10 клас. 09.04.21
Тема. Поетична спадщина П.Тичини-одна з вершин української поезії ХХст.
Мета:ознайомитися із життєвим і творчим шляхом П. Тичини; визначити, у чому полягає трагізм його творчої долі; вказати на багатогранність таланту та мистецькі уподобання митця
1. Слово вчителя ()конспект в зошит).
Поезія — жанр словесного мистецтва, який найточніше виражає національний дух та найактивніше реагує на події, що відбуваються в суспільстві. Тож не дивно, що саме поезія у 20-і роки ХХ ст. виходить на авансцену літературно-мистецького життя України. Поетична муза відтворила всі, навіть найтонші нюанси політичного й духовного піднесення, вибуху творчої енергії народу, який став на шлях будівництва нового життя та нової культури. Оскільки нова доба заговорила спочатку поетичними рядками, то саме в поезії найяскравіше відбилися всі суперечності пожовтневої епохи суспільно-політичного та художньо-естетичного характеру. Сьогодні ми ознайомимося із біографією одного з найталановитіших українських поетів, на житті і творчості якого ці суперечності позначилися найпомітніше.Поет. Публіцист. Критик і історик літератури. Перекладач. Редактор. Видатний громадський і державний діяч. Академік. Лауреат. Міністр. Депутат. Усе це — одна людина. Та, мабуть, це ще не всі аспекти багатогранного життя і діяльності Павла Григоровича Тичини, новатора української поезії, людини надзвичайно чуйної і сердечної, винятково скромної та благородної. А ще про Тичину говорили як про поета геніального і водночас суперечливого. його називали справжнім генієм і втраченим генієм. Наше завдання — з’ясувати причини таких суперечливих оцінок особистості письменника та усвідомити, у чому полягає трагізм його долі.Павло Тичина — один з найвидатніших українських поетів XX ст., давно визнаний класик новітньої української літератури. Навколо його імені і досі не вщухають суперечки. Дехто схильний навіть обвинувачувати П. Тичину мало не в оспівуванні «сталінізму». не бажаючи бачити ні виняткової складності історичних обставин, ні особистісної духовної трагедії великого поета.
Народився Павло Григорович Тичина 27 (за іншими свідченнями — 23) (15 за ст. стилем) січня 1891 р. у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області). Походив зі старовинного козацького роду (його пращур, за родинним переказом, був полковником у Богдана Хмельницького).
Батько майбутнього поета, Григорій Тимофійович Тичина, був сільським дяком і регентом і одночасно — вчителем «школи грамоти». (Те, що батько був дяком, означало не тільки серйозне релігійне виховання в родині, але й — насамперед! — виховання музичне).
Усі діти в родині мали від природи унікальний слух, були дуже голосистими, співучими. Батько любив вихвалятися перед гостями своїм домашнім хором, та репетиції проводив дуже оригінально. як тільки приходив додому напідпитку, то навіть серед ночі будив дітей і заставляв співати пісню «Тече річка невеличка». а сам диригував. З семи років кожен із синів уже допомагав батькові в церкві, співав у церковному хорі.
Про навчання грамоти поет згадував: «У нашій хаті в першій кімнаті із земляною долівкою (а була ще й друга кімната, з дерев’яною підлогою) стояли дві довгі парти. На кожній парті сиділо душ по 10 або ж по 12 учнів. Не знаю, скільки мені тоді вийшло років, коли я однієї зими вже підсідав то до одного, то до іншого учня і якось швидко, непомітно для себе вивчився читати».
Мати, Марія Василівна Тичина (уроджена Савицька; 18611915 рр.), походила також із родини священослужителів і була на 11 років молодша від чоловіка.
Сім’я була багатодітна. Марія Василівна народила тринадцятеро дітей, з яких живими залишилися дев’ятеро — чотири брати і п’ятеро сестер письменника. (Єфросинія (Проня, 1881-1949), Поліна (1884-1925), Оксана (1893-?), Олександра (Олеся, 1899-1931) і Наталія (1902-1922); Михайло (1885-1920), Іван (1888-1969), Євген (1895-1955) та Костянтин (помер дитиною). Найвідомішим із братів був Євген Тичина, який працював педагогом у Харкові). Павло Григорович був сьомою дитиною.
Як зазначає у критично-біографічному нарисі про поета літературознавець Леонід Новиченко, «суворість зашарпаного злиднями батька, нерідкі спалахи його гніву (що не завадило, однак, синові зберегти про нього пам’ять як про справедливу й гарну у своїй основі людину) пом’якшувалися сердечною і розумною добротою». Марії Василівни, яка була ніжною і люблячою жінкою, але затурканою нуждою та горем. Батькової платні ледве вистачало, щоб не старцювати. Жили впроголодь, зате гарно співали. Хлопчик ріс дуже допитливим, змалку тягнувся до книг, до малювання.
На його обдарування звернула увагу вчителька Пісківської земської школи Серафима Миколаївна Морачевська, вдячність до якої поет зберігав до останніх днів життя, бо саме вона порадила батькам вчити Павлуся далі.Першим навчальним закладом була бурса в Чернігові (19001907). 9-річний Тичина успішно пройшовши проби голосу, став співаком архієрейського хору при Троїцькому монастирі. Одночасно він навчався в Чернігівському духовному училищі. Фактичною платою за це навчання були співи малого Павла в монастирському хорі. Малих співаків сяк-так годували, одягали і давали їм притулок, а вони за це відробляли своїм талантом — співали під час церковних відправ у монастирі, на похоронах багачів. Регент хору виділяв Павла з-поміж інших хлопчиків-співаків, доручав йому навчати нотній грамоті новачків. Як правило, навчання відбувалося на могилі Леоніда Глібова, похованого в Чернігові на території Троїцького монастиря. У такий спосіб Тичина навчав нот свого брата Євгена, а також майбутнього хорового диригента Григорія Верьовку.
Саме на роки навчання в бурсі припадають перші літературні спроби Тичини. Починає писати він під впливом Олександра Олеся та Миколи Вороного. Перший відомий вірш Тичини «Синє небо закрилося…». датований 1906 роком. Пізніше поет, переглядаючи свій архів, так відгукнувся про нього: «Подивишся — аж смішно».
У червні 1906 року помер батько Павла Тичини. Хлопець пише вірш «Під моїм вікном». який був присвячений батькові, почуттям, які охопили дітей після його загибелі. Небагату родину небіжчика Григорія Тичини — бідного дяка з села Піски — тепер і поготів обсіли злидні:
А як батько вмер —
Мов прийшла зима:
Жити стало гірше, тяжче —
Хліба. й то нема.
У 1907 році Павло Тичина закінчив училище. Після цього в нього був єдиний, по суті, шлях продовжити освіту — у семінарії. Тож у 1907-1913 роках Тичина навчався в Чернігівській духовній семінарії. У стінах семінарії завдяки високому рівню викладання Тичина починає формуватися як поет, художник, музикант. Перший відомий нині вірш Павла Тичини — «Блакить мою душу обвіяла». — з’являється десь року 1907. Останнім рядком його «Добридень тобі, Україно моя!». 16-річний поет ніби оголошує свою появу на теренах національної культури. Серце його, залюблене в красу рідної природи, вслухається в музику всесвіту, пломеніє любов’ю до людей. У старших класах П. Тичина пройшов ґрунтовну художню школу у викладача малювання Михайла Жука, який увів юнака в коло чернігівської інтелігенції.
Семінарські вчителі музики і співів бачили в молодому Тичині музиканта — виконавця або диригента. На той час він володів кількома музичними інструментами, але улюбленим був кларнет, на якому він грав у духовому оркестрі. У семінарії П. Г. Тичина потоваришував з Григорієм Верьовкою (майбутнім фольклористом і композитором, фундатором і керівником Українського народного хору, який носить тепер його ім’я). Дружба ця тривала довгі роки. Г. Верьовка написав декілька романсів і пісень на тексти свого друга. Тичина не став ані художником, ані музикантом, хоча певний час у Чернігові керував семінарським хором, а пізніше, живучи в Києві, — кількома хорами. У колі близьких грав на бандурі, на роялі. Пізніше редагував багатотомне зібрання творів українського композитора К. Стеценка. Прекрасно знаючи музику, писав про музикантів і композиторів, перекладав лібрето опер (О. Бородіна «Князь Ігор». Р. Вагнера «Лоенгрін». А. Пароняна (Східний дантист». В. Крилова «Син мандарина». та ін.Товаришем Тичини в семінарії був також і Василь Елланський — майбутній поет Василь Еллан-Блакитний.
Значний вплив на формування Тичини-поета мало його знайомство з Михайлом Коцюбинським, літературні «суботи». якого він відвідував з 1911 року. Там у присутності інших поетів-початківців Тичина прочитав вірш «Розкажи, розкажи мені, поле». чим до сліз зворушив самого Коцюбинського, який радісно сповістив присутнім: «Поет між нами». Така реакція відомого письменника для Павла Тичина була несподівана, але вплинула позитивно: «Це мене піднесло, обнадіяло, надало багато сил нових і заохотило до роботи над собою». За порадою Коцюбинського, Тичина надсилає кілька своїх віршів до редакції журналу «Літературно-науковий вісник». У 1912 році з’являється перша публікація — вірш «Ви знаєте, як липа шелестить». у київському журналі «Українська хата». Та не лише поезія вабила семінариста, Павло грав на гобої та кларнеті, вчився малювати. Спеціалісти вважають досить вправними його автопортрет, акварелі, пейзажі, малюнки олівцем. Радили вступати до Петербурзької академії мистецтв. За допомогою Коцюбинського Павло надсилає в київську газету «Рада». нотатки про семінарське життя.
Сердечні стосунки зі старшим письменником Тичина підтримував аж до його смерті.
Тичині довелося співати жалібні пісні під час поховання М. Коцюбинського, якого ховали напередодні останнього Тичининого іспиту. Незважаючи на заборону поліції та ректора з’являтися на цьому похороні, Тичина не лише прийшов, але й керував зведеним хором, що можна було розцінювати як причетність до політичної акції. Але Павло таки закінчив семінарію, переїхав до Києва і вступив на економічний факультет Київського комерційного інституту. У духовну академію не збирався вступати. Але вищої освіти він так і не здобув.
1913 року Тичина опублікував три оповідання — «Спокуса». (в газеті «Рада». від 17 жовтня), «Богословіє». (в газеті «Рада». від 6 листопада) та «На ріках вавілонських». (у № 3 журналу «Світло»., які стали його своєрідним прощанням з бурсацькою та семінарською юністю.
Коли розпочалася Перша світова війна, Київський комерційний інститут перевели до Саратова. Тож студент Тичина, щоб скласти зимові заліки 1915 року, мав добиратися на Волгу в теплушках. Ця «подорож». закінчилася серйозним захворюванням — переродження серця. Поет Володимир Самійленко, рятуючи Павла, запросив його до себе в Добрянку (нині селище міського типу Ріпкинського району Чернігівської області). Тут Тичина зустрів Наталю — своє перше кохання. їй поет присвятив одну з найкращих ліричних поезій «Зоставайся, ніч настала…». Але закоханим не судилося бути разом: дівчина померла від сухот. Ця історія стала основою есе Павла За- гребельного «Кларнети ніжності».
Навчаючись у Київському комерційному інституті, майбутній відомий поет одночасно працював на різних дрібних посадах — у конторах та редакціях газет і журналів, в українському театрі М. Садовського (помічником хормейстера). На цей час припало його ознайомлення з новітнім українським мистецтвом, особисте знайомство з найвідомішими його представниками.
Проголошення УНР Тичина сприйняв як найбільшу подію у своєму житті. Він відгукнувся на неї «Золотим гомоном». та іншими творами. Але час УНР виявився коротким. Для Тичини це була трагедія, перший серйозний удар у саме серце.У грудні 1919 року в Києві встановилася радянська влада. На перших порах Тичина сподівався, що більшовики виконають обіцянки, приведуть до земного раю. Але побачив, що помилявся. Щоб вижити, він вирішив пристосуватися, служити партії, а при цьому зберегти гідність, талант. Саме тому Тичина, автор віршів «На Аскольдовій могилі». «Хто ж це так із тебе насміятись смів». збірки «Замість сонетів і октав». погоджується стати членом журі конкурсу на текст революційного гімну. Письменник працює в журналі «Мистецтво». у державному видавництві «Всевидат». завідує літературною частиною в Київському театрі ім. Т. Г. Шевченка, політкомісаром якого був О. Довженко, засновує Українську музичну школу.
Знамениті вірші весни і літа 1919 р. — «На майдані». «як упав же він з коня…». а потім і вся збірка «Плуг». принесли йому славу натхненного співця «краси нового дня». За гонорар Тичина купив цілу бібліотеку для своїх односельців. Але в селі панував голод і холод.
1920 року Павло Григорович подорожував із капелою К. Стеценка «Думка». Правобережною Україною від Києва до Одеси. Того ж року організував хор (з 1921 р. — капела-студія імені М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року.
У 1923 р. П. Г. Тичина переїздить до Харкова, тодішньої столиці УРСР. Входить до заснованої у 1923 р. Спілки пролетарських письменників України «Гарт». 1926 року взяв активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим, куди увійшли й колишні члени «Гарту». У Харкові він працює в журналі «Червоний шлях». багато пише, вивчає вірменську, починає оволодівати грузинською і тюркськими мовами, стає діячем заснованої в українській столиці Асоціації сходознавства. Тичина багато уваги приділяв вивченню іноземних мов, знав їх понад п’ятнадцять. Формально позапартійного тоді письменника його обирають членом Харківської міськради, трохи пізніше — кандидатом у члени ВУЦВИКу.
У 1923 році митець вперше віч-на-віч стикається з системою. Він дізнається, що заарештовано його брата священика, який вирішив організувати незалежну від Московської Українську Автокефальну Православну Церкву. Євгена Тичину за намагання поширювати слово Христове українською мовою звинуватили в «українізації церкви і підриві радянської влади». Тичині вдалося забрати брата з в’язниці під розписку.
Саме в Харкові письменник видав останню художньо цінну свою книжку «Вітер з України». У 1923 році Тичина написав поему «Прометей». у якій одним із перших у світовій літературі торкнувся теми тоталітарного суспільства. Уміння бачити далі від інших дало поетові змогу створити перший твір-антиутопію і показати суть тоталітарного суспільства.
1927 р. він посилає М. Горькому на Капрі книжку своїх віршів і одержує від нього ласкавого листа, з якого дізнався, що Горький знає українського поета дуже давно, ще з розповідей М. Коцюбинського.
У цьому ж році Тичину за приналежність до ВАПЛІТЕ, яка під проводом М. Хвильового намагалася протистояти великодержавному шовінізмові ЦК ВКП (б), та за твір «Чистила мати картоплю». гостро критикували, звинувачуючи його в «буржуазному націоналізмі». Відкинувши ці обвинувачення, він на деякий час замовк, а на ворожі чутки про його «кінець». відповідав: «… для них кінець, а для мене тільки початок. Я стільки нового зараз знаю (не вичитаного, ні!), що, може, вчетверо окріп». (з листа до М. Могилянського).У 1931 році вийшла збірка Тичини «Чернігів». яка свідчила про те, що митець ось-ось зламається. Відчувалося також, що її автор боїться за своє життя і готовий служити партії. В Україні відбувалися репресії, гинули невинні люди, серед яких і близькі друзі поета, а він оспівував систему, не ставав на захист жертв, а «оптимістично». проголошував:
Не заспокоїмось ми доти, аж поки з поля весь бур’ян не вирвемо.
А вирвем грізно.
Вірш поета «Партія веде». надрукований у газеті «Правда». (21.11.1933) та однойменна збірка (1934) стали символом упокорення української літератури сталінізмові.
Все, що писав Тичина після одіозного «Партія веде». поезією назвати не можна. Деякі його вірші нагадували пародії:
На вгороді баба, а в повітрі флот;
Хай живе радянська влада! От!
Писані на замовлення твори вражають примітивізмом, бездарністю. Якщо зарубіжна критика до збірки «Чернігів». вважала Тичину одним із найталановитіших поетів, то написане на замовлення партії спричинилося до того, що Євген Маланюк назвав «Чернігів». психопатологічною збіркою автопародій, а Олександр Олесь відгукнувся цілим віршем-докором:
І ти продався їм, Тичино,
І ти пішов до москаля?
О, бідна мати Україно,
В журбі головонька твоя,
В кривавім морі по коліна
Стоїть без сорому в очах
Поет колишній наш, Тичина,
І прославляє смерть і жах.
Прилюдно б’є катам поклони,
Катів оспівує в піснях А з-під землі ідуть прокльони
Борців, розп’ятих на хрестах.
Іудо, ти шляхетний, жиде, —
Пішов, повісивсь в самоті.
Павло Тичина. цей не піде —
Він сам розіпне на хресті.
У цих рядах була страшна правда. Коли радянська влада в «чорний список». внесла Юрія Коцюбинського, сина письменника, який увів Тичину в літературу, то Павло Тичина був одним із тих, хто перший підписався під відозвою, у якій вимагали розстрілу для меншого Коцюбинського.
Українські літературні критики за кордоном писали: «Комунізм — жахлива система. Поета Павла Тичину, Україні Богом даного, золотокларнетного, Москва спотворила, перемучила й перетворила на радянського віршороба». «Тичина — геніальний поет з душею страхополоха».
В умовах тотального антиукраїнського терору, розстрілу одних і самогубства інших письменників щирий революційно-патріотичний пафос у творчості багатьох митців заступає складна суміш напівщирості й напіввимушеності, настороженості й страху (не кажучи вже про явища пристосовництва й одвертого прислужництва режимові). У творчості Тичини, митця глибоко самобутнього, ця двоїстість призвела до особливо жорстоких психологічних зламів і криз. як зазначав В. Стус, постать не менш трагічна в українській літературі, «.. феномен Тичини — феномен доби. його доля свідчитиме про наш час не менше за страшні розповіді істориків: поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. І поет погодився на цю роль… Він обрізав усякі живі контакти, замінивши їх цілком офіційною інформацією. В цих умовах поет міг тільки конати, а не рости. Свіжого повітря до нього надходило все менше і менше, аж поки поет у Тичині не задушився од нестачі кисню. Поет помер, але Тичина лишився жити і мусив, уже як чиновник, виконувати політичні функції. У страшну добу сталінських репресій одних письменників розстріляли, других — зіслали в концтабори, третіх розтлили. Тичину репресували визнанням. Покара славою — одна з найновіших і найефективніших форм боротьби з мистецтвом».
1934 року П. Тичина переїздить з Харкова до нової столиці України — Києва й поселяється в будинку письменників Роліт. Одна за одною виходять його збірки «Чуття єдиної родини». «Пісня молодості». (1938), «Сталь і ніжність». (1941). Поезії, які в них були вміщені, засвідчили, що місія громадянської поезії в практичній естетиці сталінізму, на жаль, у значній мірі сприйнятій і П. Тичиною, зводилась до трьох понять — «оспівувати». «закликати». і «боротись».
Тичиною маніпулювали й за кордоном. У 1935 році у складі делегації радянських письменників він репрезентував Україну на міжнародному конгресі захисту культури в Парижі. Іноземні журналісти хотіли взяти в нього інтерв’ю, але Тичина не сказав жодного слова, через що західна преса охрестила його глухонімим.Коли в страшних 1937-1939 роках репресії в СРСР набули кульмінації, заарештували брата Тичини Івана. Безпартійний по- ет-академік використав усі зв’язки, щоб врятувати рідну людину. Але десятки інших він був не в змозі врятувати. Коли репресія торкнулися науковців Інституту літератури імені Тараса Шевченка, Тичина не витримав і подав заяву з проханням звільнити його з посади директора.
У роки Другої світової війни П. Тичина під час евакуації перебував в Уфі, багато писав.
У його збірках цього періоду «Ми йдемо на бій». (1941), «Перемагать і жить!». «Тебе ми знищим — чорт з тобою». (1942), «День настане». (1943) переважає патріотично-оборонна тематика, художні і публіцистичні твори засвідчують певне духовне відродження поетичного таланту митця.
Найбільшим здобутком Тичининої поезії воєнних часів стала поема «Похорон друга». написана пізньої осені 1942 року, у найбільш напружені тижні історичної битви на Волзі. У складній боротьбі думок та емоцій, поданих як музичні теми, звучить ідея безсмертя народу, віри в його перемогу.
У 1943 році поет був поранений. Під час нальоту німецької авіації під Харковом бомба влучила в машину, в якій знаходився поет. Від вибуху машина перекинулася, й Тичина зламав ногу. Відкритий перелом довелося оперувати, й під наркозом у лікарні поет несподівано почав віршувати. Хірург, знаючи, хто в нього на операційному столі, наказав медсестрі записати почуте. Так народилася одна з його найкращих поезій «Я утверждаюсь».
Після війни Тичина перебував на високих посадах міністра освіти, депутата Верховної Ради УРСР та СРСР. Був головою Верховної Ради України.
його двічі висували на Нобелівську премію, і щоразу з-за кордону: вперше — Асоціація англійських учителів (Великобританія), вдруге — Гарвардський університет (США). З Радянського Союзу йшли лише відмови: Тичина знав, що з ним станеться, якщо погодиться на розгляд його кандидатури.
Партія пильно слідкувала за хворим на цукровий діабет, уже літнім і безпомічним поетом. За півроку до смерті Тичина став Героєм Соціалістичної Праці. А ще мав 5 орденів Леніна та 2 ордени Трудового Червоного Прапора. Численні збірки поета виходили і в повоєнні роки, хоча жодна з них уже не набула такого широкого звучання. Він ще пробував завершити поему-симфонію «Сковорода». у якій прагнув показати цілу епоху, зображену в різноманітних художніх ключах: реалістичному, символічному, гостро гротескному, фантастичному.
Поет не повірив у хрущовську десталінізацію і, лишившись далі на позиціях сталінізму, не відгукнувся на літературне відродження 50-х — початку 60-х років, навіть виступив з осудом шістдесятників.
Крім оригінальних поезій, у спадщині Тичини — численні переклади (О. Пушкін, Є. Баратинський, О. Блок, М. Тихонов, М. Ушаков, Я. Купала, Я. Колас, «Давид Сасунський». О. Ованесян, О. Туманян, А. Акопян, I. чавчавадзе, А. церетелі, К. Донелайтіс, С. Неріс, А. Венцлова, I. Вазов, X. Ботев, Л. Стоянов та ін.). Помітне місце в цій спадщині посідають також публіцистика, літературознавча есеїстика (книжки «Магістралями життя». «В армії великого стратега». посмертно видані «З минулого — в майбутнє». «читаю, думаю, нотую». і досить об’ємні матеріали щоденниково-мемуарного характеру (видання 1981 р. «З щоденникових записів». та ін.).У кінці життя поет все частіше почав приходити до висновку, що змарнував свій талант, не зумів вповні відбутися в літературі. Він зізнався словацькому літераторові Мікулашу Неврлому: «Він єдиний (Євген Маланюк) мене розумів, він єдиний сказав мені правду… Усі інші мені брехали. Так воно й сталося… Від кларнета мого пофарбована дудка осталась… Всі мені брехали, а він один сказав мені правду».
Помер П. Тичина 16 вересня 1967 р. Похований митець на Байковому кладовищі в Києві.
2. Дати відповідь на питання: «У чому ж трагізм творчої долі П. Г. Тичини?» (письмово в зошит).
3. Доашнє завдання: знати матеріал уроку; підготувати повідомлення про збірку "Сонячні кларнети".
Дистанційне навчання. Зарубіжна література 11 клас. 09.04.21
Тема. Ясунара Кавабата-лауреат Нобелівської премії з літератури. Стислі відомості про життя митця. Відображення специфіки японської культури, традицій, звичаїв у повісті "Тисяча журавлів.
Мета:розуміння основних проблем та ідеї повісті «Тисяча журавлів» Я. Кавабати, мотивів поведінки персонажів; поглиблені вміння аналізувати характери головних героїв літературного твор.
1. Навчальна лекція (конспект)
Японія для європейських країн упродовж тривалого часу була terra incognita, незвіданою землею через її віддаленість і закритість. За тисячоліття там сформувалися багата й своєрідна культура, особливі звичаї, традиції й менталітет. Один із визначних прозаїків XX ст., лауреат Нобелівської премії 1968 р., Ясунарі Кавабата, блискуче втілив у своїй творчості «сутність японського мислення». Він зазначав: «Захоплюючись сучасною літературою Заходу, я іноді намагався наслідувати її зразки. Але по суті своїй я — східна людина й ніколи не сходив із власного шляху...». Проза Я. Кавабати м’яка, лірична, сповнена тонких нюансів. Його манеру письма можна порівняти з цвітінням сакури, пелюстки якої символізують прекрасні миттєвості життя. Митець прагнув розкрити таємний, прихований сенс буття, змушуючи читачів шукати істину разом.
Ясунарі Кавабата (1899-1972) — японський письменник, лауреат Нобелівської премії (1968), народився у сім’ї лікаря — високоосвіченої людини, яка любила літературу й мистецтво. Батьків Ясунарі втратив рано, його виховували родичі. Навчаючись у початковій і середній школах м. Осака (19101917), Ясунарі зацікавився живописом та літературою, багато читав Під час навчання в Першому коледжі Токіо (1917-1920) він познайомився з російською літературою, віддаючи перевагу творам Л. Толстого та А. Чехова. Навчався в Токійському університеті на відділенні англійської, а згодом японської літератури (1920-1924). Перший значний твір Кавабати, який привернув увагу критики й читачів,— новела «Танцівниця з Ідзу» (1925), екранізована 1935 р. кінорежисером Госьо. У своїх творах Я. Кавабата розкриває загальнолюдські цінності, спираючись у художніх пошуках на естетику й національну самобутність класичної японської літератури. 1960 року за підтримки держдепартаменту США Ясунарі здійснив турне кількома американськими університетами (зокрема, Колумбійським), де вів семінари з японської літератури.
Повість «Країна снігів» (1934-1937), визнана літературними колами найпомітнішим явищем ліричної прози, найповніше виявила систему художнього мислення Ясунарі Кавабати. Книга містить окремі ліричні оповідання, об’єднані спільною тематикою: нерозділене кохання, краса природи північної Японії — країни снігів. Найзначущими творами Кавабати повоєнних років є повість «Тисяча журавлів» (1951) та роман «Стогін гори» (1953). 1950 року Кавабата Ясунарі разом із членами ПЕН-клубу, який він очолював від 1946 р., відвідав Хіросіму й Нагасакі, місця атомних бомбардувань. Про своє прагнення вічного миру на землі митець розповів у новелах «Кораблики», «Камелія» Твори Ясунарі відзначено ускладненістю підтексту, ефектом недомовленості й несподіванки. Досліджуючи психологію людини, її відносини зі світом та природою, Кавабата завжди орієнтувався на зв’язок із тією дійсністю, яку він прагнув збагнути.1968 року Кавабаті Ясунарі присуджено Нобелівську премію за «письменницьку майстерність, яка з великим почуттям виражає сутність японського способу мислення». В останні роки життя Кавабата напружено працював над новим романом.
В Україні окремі твори Ясунарі Кавабати переклали Іван Дзюб, Мирон Федоришин.
2. Перегляньте відео
3. Робота з підручником.
Опрацювати теоретичний матеріал.
Стор. 216-220
4. Прочитати повість "Тисяча журавлів"
Підручник стор.220-235.
5. Дати відповіді на питання
♦ У чому полягає сутність чайної церемонії у сприйнятті японців?
♦ Для чого Я. Кавабата використав чайну церемонію в композиційній побудові повісті «Тисяча журавлів»?
♦ У чому значення назви твору «Тисяча журавлів»?
♦ Як змальовано природу в повісті?
♦ Яку роль відіграє символіка у творі? Назвіть символи й поясніть їхнє значення.
♦ Схарактеризуйте образи жінок повісті «Тисяча журавлів». Яка героїня вам найбільше сподобалася? чому?
♦ Які філософські проблеми розв’язує Кікудзі?
♦ Розкажіть про ваше ставлення до Кікудзі. Чи близький вам цей герой? чим саме?
6.Домашнє завдання: опрацювати теоретичний матеріал уроку; знати зміст повісті "Тисяча журавлів"; дати письмову відповідь на запитання «Чому, на вашу думку, твір Я. Кавабати створює враження незавершеного?».
середу, 7 квітня 2021 р.
Дистанційнге навчання. Українська література 10 клас. 07.04.21
Тема. Символічні образи. Ідея цінності почуття кохання; усвідомлення скороминущості щастя.
Мета:охарактеризувати символічні образи новели; висловити власні судження про миттєве і вічне, про сенс життя.
1. Слово вчителя.
На початку XX століття актуальним об’єктом дослідження в літературі стає неповторна особистість зі складним внутрішнім світом. А імпресіоністичне світобачення відкривало нові можливості для передачі внутрішнього, духовного та психологічного світу людини. Імпресіонізм як художнє явище зацікавив Володимира Винниченка можливістю по-новому глянути на статус людини у світі, в чому ми переконалися, ознайомившись із змістом новели «Момент». А ще цей твір — про цінність почуття кохання, про усвідомлення скороминущості щастя.
Новела «Момент». перегукується зі словами Франца Кафки: «Кожний, хто спроможний пізнати красу, ніколи не зістариться». Мабуть, це висловлювання стосується в першу чергу героїв твору, бо їм вдалося повною мірою осягнути красу взаємного всеохоплюючого кохання, спогад про яке вони пронесуть через усе життя і який зігріватиме їхні душі, примушуватиме швидше битися серце і щастям та молодістю наповнюватиме зір.
2. Практичне завдання.
Дати відповіді на питання: «Що таке, на ваш погляд, краса? Що ви розумієте під поняттям «ідеал краси». Дібрати синоніми до слова «краса».
3.Дати відповіді на питання ( в зошит)
✵ Де і за яких обставин відбулася зустріч Панни і оповідача?
✵ Хто такий Семен Пустун? чому він не допоміг героям перейти через кордон?
✵ Як ліс зустрів Панну і оповідача?
✵ На які роздуми наштовхує оповідача спостереження над життям мешканців лісу?
✵ Як ви вважаєте, чи може людське суспільство відмовитися від законів, що регулюють поведінку людей у колі собі подібних — норм моралі? Обмін думками.
✵ Які рядки новели підтверджують, що юнак — типовий представник світу людей, що він є носієм моралі суспільства?
✵ Що ви можете сказати про почуття Панни і Шехерезади — це любов?
✵ Як би ви визначили авторську ідею твору? чи згодні ви з нею?
✵ Хто чи що, на вашу думку, є втіленням краси у творі?
✵ Що таке символ? чи можна вважати образ Панни символічним?
4. Дослідити композицію новели і записати її в зошит.
5. Домашнє завдання. Творче завдання. Твір-роздум. Спростуйте або згодьтеся із твердженням: «Життя — плинне, щастя — це мить, а мить — частина вічності». (за твором В. Винниченка «Момент»..
Дистанційне навчання. Українська мова 10 клас. 07.04.21
Тема. Стилістичні функції займенників.
Мета: відомості про стилістичні функції займенників в українській мові; формувати вміння аналізувати тексти щодо стилістичної ролі в них займенників, вдосконалювати вміння створювати діалоги з використанням виражальних можливостей займенника для розкриття задуму висловлювання.
1. Прочитайте текст. Що нового ви дізналися про стилістичні функції займенників? Розкажіть про синонімічні заміни особових займенників. Які стилістичні функції може виконувати займенник воно? Наведіть приклади.
Звичайно займенники вживаються після іменників, які заміщуються ними. Нетрадиційне розташування займенників (у препозиції до замінюваних слів) виправдане тільки для реалізації певного стилістичного завдання. Яскравим прикладом такого використання займенників (з метою створення ефекту несправдженого сподівання) є оповідання С. Васильченка «В тінях липневої ночі»: Тільки пішли поміж будинками й садами перші вечірні сутінки, вона стиха рипнула дверима й увійшла в самітні покої. Не однієї ночі до рожевого світання не зводила вона очей і на хвилину — і все марно: він не приходив... О він пізно прийде! Він прийде серед німого сну, коли стане тихо, щоб ні одне людське око не загледіло його... Він так кохається в сонних липневих ночах...
Уживаючи особові займенники, слід уникати їхнього нагромадження, одноманітного повторення. У публіцистичному і художньому стилях повторення займенників часто використовується з метою експресії, як-от: Він завжди вважав себе не дуже розумним, Михайлик, але, розсердившись, про це забував. Він вважав себе не дуже й сильним. Але в гніві забував і про це. Він вважав себе й несміливим. Але спересердя не тямив і цього. Він вважав себе не дуже сердитим, але зопалу забував і про це (О. Ільченко).
Найчастіше такий стилістичний прийом зустрічається у поетичних творах.
У науковому і публіцистичному стилях у значенні «я» використовується займенник ми (так зване «авторське ми»): Нам би хотілося детальніше зупинитися на цій проблемі.
У художніх творах займенник ми вживається замість я для відтворення особливостей селянського мовлення. У таких випадках він виражає самоприниження, самозневагу мовця, іноді з відтінком іронії: Де ж таки я сяду перед панією? Ми до цього не призвичаєні! (М. Кропивницький).
Займенник ми може заступати займенники другої особи однини і множини, створюючи відтінок співчуття, поблажливості: Як ми себе почуваємо? Добре? Я так і думала (Л. Романчук).
Займенник ти у творах красного мистецтва часто позначає мовця. Таке використання здебільшого трапляється в описах роздумів, інтимних переживань, як-от: Звичка була у старого з самим собою розмовляти, навіть сперечатися. Отож і тепер гомонів: — Либонь, ночі прибавилось?.. А ти ж думав, — скоро осінь! (М. Куліш).
Займенник ти може вживатися в узагальнено-особовому значенні, тобто позначати будь-яку особу, в тому числі й мовця.
Займенник ви використовується при ввічливому звертанні до однієї особи (це так звана пошанна множина): Ви самі ж росіянин? (М. Куліш).
Пошанна множина у третій особі властива народно-розмовній мові: Вони [батько] інколи бувають таки дуже добрі (М. Кропивницький).
У розмовному мовленні для позначення співрозмовника може використовуватися займенник він, який, як правило, виражає негативне, зневажливе ставлення мовця до адресата: — Мовчи, Андрію. Мовчи та гинь.— Живий не хоче гинуть.— Тепер він плаче, а перше радів: гуральня! (М. Коцюбинський).
Займенник воно вживається у значенні займенників він, вона з відтінком пестливості або зневажливості: Івасик?.. І чого воно придибало?(С. Васильченко) (За Г. Волкотруб).
2. Замініть слова, що повторюються, на контекстуальні синоніми, використовуючи серед них займенники.
Створені Довженком кінофільми здобули собі світову славу. За життя Довженка про них багато сперечалися. Довелося Довженкові вислухати чимало несправедливого та прикрого, що гіркою отрутою напувало Довженкові серце. Нині можна вважати загальновизнаним, що Довженко — один з найбільших майстрів світового кіномистецтва. Вклад Довженка в художню прозу, драматургію, публіцистику ввійшов у золоту скарбницю нашої культури. Для всієї діяльності автора «Землі», «Щорса», «Поеми про море», «Зачарованої Десни», «Повісті полум’яних літ» характерне те, що в кожній новій своїй речі ставив перед собою Довженко нові завдання і по- новому розв’язував їх, що Довженко ніби не знав слова — зупинка (М. Рильський).
3.Розкрийте дужки, дібравши потрібний займенник. Свій вибір обґрунтуйте.
1. Дивувалася зима, як посміли над сніг проклюнутись квітки запахущі, дрібні? І дунула на (їх, них) вітром з уст льодяних, і пластом почала сніг метати на (їх, них)... І найдужче над тим дивувалась зима, що на цвіт той дрібний в (її, неї) сили нема (І. Франко). 2. У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» показано безправність селянства, (його, їхнє) важке становище до і після реформи 1861 року (З посібника). 3. Я зустрів (мого, свого) батька (З підручника). 4. Андрій пристав на пропозицію Івана потримати (свою, його) машину в себе в гаражі (З посібника). 5. Розкажи про (твою, свою) поїздку до Львова (З підручника).
4.Уявіть, що ви потрапили в ХІХ сторіччя та зустрілися на вечірці з Т. Шевченком. Складіть діалог, використовуючи виражальні можливості займенника. Дотримуйтесь правил ввічливості, у звертаннях до співбесідника вживайте пошанну форму множини.
5. Домашнє завдання. Опрацювати параграф 65, вправи 468, 469.
Дистанційне навчання. Українська література 11 клас. 06, 07.04.21
Тема. Постмодернізм як продукт постіндустріальної епохи. Історико-культурна ситуація наприкінці ХХ століття.
Мета: розглянути основні напрями в літературі, усвідомити характерні риси постмодернізму.
1. Перегляньте відео (зробити конспект в зошит)
2.
Подивіться,
будь ласка, на порівняльну таблицю «Модернізм-постмодернізм». Спробуйте порівняти ці два напрямки,
акцентуючи увагу на постмодернізму.
|
Модернізм |
Постмодернізм |
|
Скандальність |
Конформізм (пристосовництво) |
|
Наявність пафосу |
Відсутність пафосу |
|
Емоційне заперечення попереднього |
Ділове заперечення попереднього |
|
Первинність як позиція |
Вторинність як позиція |
|
Оціночне в самоназві: «Ми – нове» |
Безоціночне в самоназві: «Ми –
все» |
|
Декларована елітарність |
Недекларована демократичність |
|
Переважання ідеального над
матеріальним |
Комерційний успіх |
|
Віра у високе мистецтво |
Антиутопічність |
|
Фактична культурна
спадкоємність |
Відмова від попередньої
культурної парадигми |
|
Виразність кордону «мистецтво –
немистецтво» |
Усе може називатися мистецтвом |
Для постмодернізму найхарактерніше…
4.Пояснення вчителя.
Постмодернізм – культура швидких і легких дотиків, коли все
сприймається як цитата, умовність, за якою неможливо знайти основу. Свідома
орієнтація на наслідування та цитування мистецьких творів минулих століть –
одна з характерних рис постмодернізму. З цим пов'язані такі риси,
як:
@ зміщення уваги з породження нового
на гру з уже створеним;
@ відмова від уявлення про митця як
творця;
@ скепсис по відношенню до
оригінальності твору;
@ стирання відмінностей між «високою»
і «масовою» культурою;
@ художні устремління постмодерну характеризуються як пошук альтернатив модернізму, що призвели до створення нових образів, нових засобів і матеріалів зображення
Таким чином, у художній практиці відбувся перехід від зацікавленості об'єктами зображення
до самого процесу їх створення. Посилюється соціальна спрямованість мистецтва (фемінізм
у мистецтві, «мистецтво аутсайдерів» – етнічних меншин). Активно розвиваються
напрямки, що використовують образи масової культури; розквітає фотомистецтво; великий
вплив на творчість митців має розвиток технологій (відео, комп'ютерів, Інтернету).
5. Домашнє завдання. Повідомлення про І. Римарука, аналіз вірша "Обнови".
Підписатися на:
Дописи (Atom)